15.06.2020
Без сексизму в кінематографі
Як це бути жінкою-режисером?

Жінка-режисер в Україні – яка вона? Як їй вдається конкурувати з чоловіками у цій професії і чи доводиться це робити? Професіоналізм проти стереопитів чи навпаки? У цій темі завжди більше питань, ніж відповідей і лише на реальних прикладах та досягненнях можна побачити результати боротьби з сексизмом в кінематографі.

Це навіть не стільки боротьба, скільки правильні кроки впевнених у собі жінок, жінок, які не ділять професії на чоловічі та жіночі, які своєю роботою доводять, що цього поділу вже давно не існує, або ж те, що цей поділ – стереотипи, які дуже заважають розвитку будь-якої сфери.

Повертаючись до історії, згадаємо про перших режисерок світу. Жінки працювали у кіноіндустрії з моменту її заснування у ХІХ столітті. Найчастіше в якості акторок, значно рідше - це були режисерки та продюсерки. Француженка Аліс Гі-Бланше - перша в історії жінка-кінорежисер та продюсер.

Її кінематографічний доробок складає більш як 300 кінострічок.



Однією з перших і найвідоміших режисерок України вважається Кіра Муратова. У її послужному списку близько 20 фільмів, найбільш відомі були зняті на Одеській кіностудії і стали гучними подіями у світі кіно. Деякі з них були заборонені в радянські часи, але майже всі відзначені на престижних конкурсах і фестивалях, в тому числі і за кордоном.

У березні 2020 року платформа Takflix на своїй сторінці у Facebook опублікувала список найвідоміших українських режисерок

Поряд з Кірою Муратовою, Суламіф Цибульник, Оленою Дем’яненко та іншими відомими режисерками України є ім'я цьогорічної дебютантки у великому кіно – Христини Сиволап, яка залюбки поспілкувалась з нами про її шлях у професії, про сексизм в Україні, про сім’ю та плани у роботі на майбутнє.

Фото зі сторінки Takflix

Христина Сиволап народилася у Рівному, в родині телевізійника. Зараз їй 28 років. З дитинства вона знала чимало про телеіндустрію і за покликом долі чи то за збігом обставин опинилася у кінематографі.


Як це сталося?

Я навчалась в Київському Національному університеті театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого. Може звучатиме дивно, але чітко я зрозуміла, що режисура - це моє, десь курсі аж на третьому. Вступати на режисуру - це було якесь інтуїтивне, не зовсім свідоме рішення. А от коли вже спробувала що воно таке, як це - знімати (і навіщо), то вже тоді кайфанула і усвідомила що хочу це робити.

Про першу режисерську роботу

Першим фільмом була моя дипломна робота на 4-му курсі. Тоді мені вперше випав шанс попрацювати зі справжніми акторами (хоч вони також були студентами), а також із операторкою, звукорежисером та продюсеркою. В студентському форматі це виглядало так: знімаємо на ту техніку, яку маємо (на фотоапарат операторки) та в тих локаціях, в яких можемо (тобто, у мене вдома). Правда, ще пощастило зняти одну сцену в дорогому красивому ресторані - бо хресна продюсерки була його власницею:) З одного боку, цей досвід був схожий на зйомки кіно, бо ж я ставила задачі акторам, ми малювали розкадровки та навіть позичили у когось на півдня цілий стедікам. Але насправді, всю енергію забирали організаторські справи: коли немає технічних можливостей, то творчість відходить на другий план. Університет взагалі не надавав нам жодної техніки.

Я вважаю, що знімати студентське кіно в українських реаліях - це просто героїчний труд.

Чи доводилось якимось чином переконувати у своєму професіоналізмі перед тим, як тебе затверджували режисеркою чи вже під час зйомок?

Постійно. Це безкінечний процес. Я уже тричі була дебютанткою: спочатку, коли змагалась у конкурсі Держкіно на фінансування першого короткого метру, потім - коли вперше знімала великий серіал («Тато Ден»), потім знову - коли знімала перший повний метр («Віддана»). До режисерів-дебютантів часто відносяться насторожено, це нормально. Але це перманетне відчуття, що треба комусь доводити, що ти таки зможеш. Це додатковий челендж.

Яка ти на знімальному майданчику?

Я вимоглива до себе і до інших. Але це не має нічого спільного із диктаторством (з чим часто у людей асоціюється режисура). Я за взаємоповагу і за те, щоб усі творчі одиниці могли себе проявити в нашому спільному проекті. Завжди намагаюсь вислуховувати думку чи ідею іншого, а тоді вже фільтрую її через призму задуму.

Про найбільше досягнення у професії

Наразі - це повнометражний фільм «Віддана», екранізація роману Софії Андрухович «Фелікс Австрія», який мені довірили як дебютантці.
Далі планую знімати новий фільм.
Прем’єра фільму «Віддана» відбулася у січні 2020 року. Події у стрічці зображують 19-те століття, місто Станіславів (Івано-Франківськ). За словами Христини, це екранізація хорошої сучасної української літератури, і вже тому «Віддана» варта уваги. Це дуже красива фантазійна стрічка, яка подарувала естетичне задоволення українським глядачам. Презентувати стрічку Христина приїздила й у рідне місто Рівне.

У чому твоя сила і слабкість?

Моя сила - в багатозадачності. Це важливе вміння для режисерів - одночасно тримати в голові безліч процесів: як цей кадр змонтується із попередньою сценою, яку ми зняли місяць тому; що зараз має зіграти актриса і який стан протягнути до кінця фільму; чому хтось із масовки одягнений в це і у що його треба терміново переодягнути; пам’ятати про певне побажання продюсера; що робити якщо зараз піде дощ; не забути про що ця сцена...

Про слабкість важче сказати. Напевно, це роздратованість. Мене багато речей нервують, в роботі в тому числі. Розумію, що це від того, що мені не байдуже, я перфекціоністка. Але часто це заважає в роботі з людьми, я намагаюсь над цим працювати.
Моя професія не має нічого спільного із тим, що у кого в трусах

Про сексизм в Україні

Найбільше із сексизмом я стикаюсь, керуючи автомобілем. Навіть більше: жінки, які клеять наліпки «каблучок» на скло свого авто навіщось цей стереотип постійно підтримують. Ніби - "Увага, остерігайтесь, я жінка і тому погано керую автомобілем". Це просто абсурд, я дуже злюсь, коли бачу це.

В кінематографі в Україні працює багато жінок, але сексизм все одно присутній: він часто проявляється у дрібних фразах, можна помітити дивні реакції під час знайомств. Часто чую, що на майданчику я «маю бути» мужньою і ще щось там про жінку "з яйцями". Так от: моя професія не має нічого спільного із тим, що у кого в трусах.

Я просто хочу бути собою: на знімальному майданчику, за кермом, всюди!

Про сім’ю і материнство

Мій чоловік Льоша - сценарист. Нашій доньці Алісі 6 років. Нас скоро чекає новий цікавий етап - дитина піде до школи!
Христина розповідає, що суперечки на професійні теми з чоловіком виникають постійно. Але це вже давно стало для них чимось звичним і невід‘ємним від побутового життя.
Христина з чоловіком та донькою

Кілька інсайтів про материнство та виховання

Дитина - моє дзеркало

Це стає очевидним, коли вона починає говорити. Коли я усвідомлюю, що не хочу щоб вона говорила суржиком (яким я, буває, користуюсь). І єдиний реально дієвий спосіб - розмовляти самій так, як ти хочеш щоб говорила вона. Але це не тільки про мову. Хочеш щоб твоя дитина любила читати? А вона бачить як регулярно читаєш ти? Хочеш щоб твоя дитина любила їсти овочі? Ну, ви зрозуміли.

В садочку щодня можуть транслювати сексистські історії

Один з найскладніших для мене зараз моментів - прийняти, що оточення дитини може бути не таким, яким би я хотіла щоб воно було. Що в садочку щодня можуть транслювати різні сексистські історії про те якими «повинні» бути хлопчики, а якими дівчата. Навіть якщо вдома я вчу протилежному. Що навколо всі хочуть розказати свою думку щодо релігії, ким тобі треба бути коли виростеш, і коли виходити заміж. Хоч це зовсім не їхня справа.

Дитині все потрібно пояснювати

Багато страхів і комплексів народжуються від того що маленька людина не зовсім розуміє що зараз відбувається. Але так просто (і складно одночасно) - розмовляти. Проговорити навіщо ми йдемо робити тобі прививку, чому в літаку буває турбулентність, чому ми каструємо твого кота і що це таке взагалі і мільйон інших незрозумілих ситуацій.

Про найголовніше у житті


На це легке і, водночас, складне питання Христина відповіла одним змістовним реченням: "Самореалізація, хороше самопочуття, вміння жити в моменті, творчість, сім‘я".

This site was made on Tilda — a website builder that helps to create a website without any code
Create a website