7.08.2020
Єдина на всю Західну Україну жінка-майстер дорожніх робіт

Найбільшу увагу аудиторії завжди приковують історії про простих жінок, жінок робітничих професій, тих, які близькі з народом. Вони, здавалося б, такі, як і інші, але взяли на себе трішки більше обов’язків, ніж ті, хто працюють на звиклих для жінок посадах. Так і ще одна наша героїня. Увага до неї особлива хоча б через те, що вона – єдина на всю Західну Україну жінка-майстер дорожніх робіт.

Наконечна Людмила Іванівна народилася у с. Дерев’яне на Рівненщині, там і виросла. Коли закінчила Клеванську школу №1, то, як і всі діти того часу, вирушила у місто навчатися та шукати роботу, яка б припала до душі. Спочатку працювала у сфері торгівлі. Зізнається, що тоді було дуже складно, інколи доводилось виконувати тяжку чоловічу роботу.
Працівники, які займалися розвантаженням товару, часто пиячили. Доводилось працювати за них. В ті часи, якщо приїздить машина з товаром, вона має за певний час розвантажитися. В інакшому разі могли бути штрафні санкції. І якщо чоловіки не в змозі були це зробити, доводилось розвантажувати товар нам, дівчатам. Це погано вплинуло на моє здоров’я. Це важко, уявіть тільки - жінки розвантажували мішки вагою 50 кг!
З часом Людмила Іванівна прийняла рішення змінити роботу і пішла працювати в КАТП-1728. Працювала диспетчером, пробувала себе й на інших посадах. Щоб працювати у цьому напрямку довелось змінювати фах, тож пані Людмила пішла навчатися у Автотранспортний технікум. Поєднувала роботу і навчання, а згодом і виховання донечки. Особисте життя тоді не склалося. Людмила Іванівна розлучилася з чоловіком і всю відповідальність за сім’ю взяла на себе. Бути матір’ю-одиначкою в ті часи було непросто.
«На дорожні роботи я пішла працювати не за власним бажанням»
«Так склалися обставини. Мене просто перевели. Спеціальність, яку я закінчила у технікумі – експлуатація автомобільного транспорту. Мені з дитинства подобались технічні професії. А тоді так сталося, що керівниця підприємства сказала – «будеш працювати і все», хоч я й намагалася пояснити, що це не мій фах. Так і залишилася на посаді майстра дорожніх робіт. Я не шукала цю роботу, вона сама мене знайшла».
Пані Людмила розповідає, що хоч і працювала не за фахом, але тяжко не було. Вона з дитинства любила креслити. Вважає, що тоді сфера будівництва була потужнішою, були цілі томи проектів. Підприємство було дуже сильним, мало чотири дільниці, було де і в кого вчитися і було цікаво. До слова, розповідає, що тоді на підприємстві було багато майстрів-жінок. А керівником однієї з дільниць підприємства була жінка-легенда, заслужений будівельник України, майстер-виконроб – Грушко Ніна Іларіонівна.
«Цікавість і можливість фінансово забезпечити себе і свою сім’ю залишили мене у цій професії»
Людмила Іванівна, як вона каже, на дорозі вже 31 рік. Весь цей час вона не просто працює з чоловіками, а й керує бригадами чоловіків. Деякі в команді з нею вже більше десятка років. Свого часу їй довелося попрацювати і з жінками. Коли донька пішла в школу, потрібно було трішки підлаштовувати графік. Тож рік пропрацювала в ОБТІ, там можна було працювати з дому. Після того вже остаточно влаштувалася у Рівненське ШЕУ, де працює й досі.
"Хлопці різні приходять, але скажу так – з вищою освітою лопатою махати не приходять. Зазвичай, приходять прості люди. Буває прийде розумний хлопець, от бачу по ньому, що вчитися йому треба, а не на дорозі працювати. Був один такий, я його налаштувала і пішов вчитися. Здобув вищу освіту, працює на керівній посаді. Ця робота не для всіх, але якщо хлопці вже приходять і залишаються, то надовго. Більшість з них працює вже по 10-20 років".

Так і Олександр (на фото) працює з нею вже більше 10 років.

"Людмила Іванівна - майстер від Бога і дуже хороша людина. Це приємно, коли тобою керує така жінка!", - каже він.


Про конфлікти з підлеглими чоловіками

Буває, звісно, по-різному, виникають і суперечки. Але якщо завжди гнати в шию, не прислуховуватися, не йти на компроміси і не пробачати помилки, то хто ж працювати буде? Буває і за шерстю, і проти шерсті. Якщо людина злопам’ятна і мстива, то такі якості завжди негативно вплинуть на її роботу у будь-якому колективі і неважливо, чоловік це чи жінка.
Людмила Іванівна ділиться, що мала і зараз має можливість піти на іншу роботу, проте поки не хоче, адже працюючи у Рівненському ШЕУ, вона має можливість допомагати доньці. Влаштовує її і робочий графік.

Про особливості роботи майстром дорожніх робіт

У мене стандартний робочий графік, з 8:00 до 17:00, з обідом. Буває по-різному. Інколи доводиться залишатися довше, це залежить від об’єкта. Коли асфальт готується, він гарячий, охолоджується і чим швидше його виробити, тим він легший у роботі для робітників. Чим довше його готувати, тим складніше з ним працювати.
Пані Людмила розповідає, що не зважаючи на тяжку фізичну роботу і на її шкідливість для організму, плинності кадрів у її бригадах немає, чоловіки працюють вже не один десяток років. Є ті, хто приходить і одразу береться до роботи, все розуміє, а є ті, яким це не дано, не виходить. Спеціалістів вистачає.
На державному рівні шкідливість роботи на дорозі відмінили, але ж вона насправді ніде не ділася. Випари, запахи – все це дуже негативно впливає на організм і відбилося на моєму здоров’ї.
У Людмили Іванівни одна донька, одружена і виховує сина. Внука з собою на роботу пані Людмила не бере саме через шкідливість. Та й коли просто перехожі з дітьми зупиняються подивитися, як кладуть асфальт, вона каже їм, аби відійшли і не шкодили здоров’ю.

Як покращити дороги в Україні?

Технології використовувати треба інші, сам асфальт зараз не такий, як раніше. Потрібно так, як у Європі – тут почав, а там закінчив, клаптиковий ремонт ненадійний, адже всі ті дороги, які були зроблені колись вже віджили своє, треба повна заміна. І при цьому технічний прогрес впливає, адже яке ж зараз навантаження на метр квадратний дороги, скільки ж автомобілів зараз на дорогах.
«Гендерна нерівність була завжди, просто зараз про неї більше говорять»
Жінки завжди працювали у чоловічих професіях. Якщо згадати, то колись на будівельних кранах у місті працювали практично лише жінки. І на посаді майстрів дорожніх робіт було багато жінок. Але так склалося історично, що завжди у жіночих вміннях і професіоналізмі сумнівалися. Приказка така є «волос довгий, ум короткий», і таке ставлення досі є. Повсюди це чути, якщо не особисто до вас, то за кілька метрів від себе точно можна це бачити і чути. Наприклад, про жінок за кермом. 
«Жінки за кермом – більш уважні, вони їздять за правилами, а чоловіки вважають, що вони водять краще і сміливіші»
Пані Людмила наполягає, що жінка за кермом – уважніший водій, каже, що небагато ДТП можна побачити за участю жінок-водійок. Жінки, за її словами, водять краще. І підлеглим часто робить зауваження, коли ті на дорозі погано відгукуються про жінок.
Кажу усе, що на той момент приходить на думку. Як я можу пропустити це повз вуха і ніяк не відреагувати? Не можна ображати жінок. Крім того, жінки не просто кращі водії, але й у інших професіях витриваліші. Так, фізично жінки слабші, але вони можуть довше працювати, довше витримувати навантаження. Я читала, що в жінки може працювати одночасно дві півкулі головного мозку, а в чоловіків лише одна, то хто тоді розумніший? (сміється, - авт.)
У Людмили Іванівни мрій небагато. Стільки років працюючи на такі непростій для жінки роботі, мріє лиш про одне – відпочинок. На пенсію пані Людмила вийде через три роки. Мріє також, щоб у країні було чистіше, гарніше, акуратніше і головне – безпечно.

Сподіваємося, так і буде!

Спілкувалася - Людмила Кнапець

This site was made on Tilda — a website builder that helps to create a website without any code
Create a website