"Повага до людей і їхньої гідності - основна несексистська ознака"
Лілія Трифонюк про покликання і шлях у професії
Скільки ж цікавих жіночих історій ми почули і написали про них в процесі реалізації проєкту «Без сексизму». Кожна з них – особлива. Жінки, з якими ми спілкувалися, заслуговують неймовірної поваги. Всі вони сильні, впевнені у собі і вже давно довели усім довкола, що немає професій чоловічих чи жіночих, є професіоналізм, який визначальний у будь-якій професії.
Ще одна жінка, про яку ми хочемо розповісти, працює в історично чоловічій професії.
Вона – жінка-хірург.
Лілія Трифонюк має понад 10 років досвіду у хірургії. Нині вона хірург-уролог Рівненської обласної клінічної лікарні та Рівненського протипухлинного центру, президент ГО «Всеукраїнська організація реконструктивної урологінекології», лікар вищої категорії, експерт управління охорони здоров'я Рівненської ОДА зі спеціальності "Урологія".
«Лікар-хірург – це не професія, це стиль життя»
Народилася Лілія Трифонюк у Рівному, в родині педагогів. Шлях у медицині розпочався зі вступу до Рівненського базового медичного коледжу на спеціальність «Сестринська справа». Бажання пов’язати своє подальше життя з медициною привело її на лікувальний факультет Буковинського державного медичного університету, який вона закінчила з відзнакою у 2006 році.
Про шлях у професії
Як правило, хірургами працюють сильні, вольові, впевнені у собі люди. І неважливо, чоловіки це чи жінки. Характер не визначається професією, хіба лише визначає її вибір. Я завжди була наполегливою, цілеспрямованою та впевненою у собі. Вважаю, що хірургам потрібно бути трішки жорсткими, але не грубими і черствими. Без характеру і самодисципліни я б нічого не досягла. Я вмію говорити «ні», в першу чергу собі. У хірургії не може бути слабких людей.
Пані Лілія - одна з не багатьох в Україні з науковим ступенем, отриманим за кордоном. Вона практикуюча лікарка зі званням PhD. Отримувала вона його у нежіночій структурі - військовому госпіталі, а рецензентами і керівниками були чоловіки. Так сталося мабуть через те, що вона ніколи не обирала простий шлях.
Хірургія – це завжди боротьба і в мене вона розпочалася раніше, ніж сама професія. Так, мені спочатку потрібно було вибороти право на медицину в родині, і лише згодом при чималих зусиллях – на хірургію. І ця боротьба продовжується зараз із самою собою – постійно вдосконалюватись, ставати краще. Військовий госпіталь у Варшаві – одна з найбільших та найпрогресивніших медичних структур у Польщі. Переді мною було завдання не лише пройти інтернатуру, а й вступити до аспірантури у військовому госпіталі при неймовірному конкурсі, спробувати бути не гіршою серед однокурсників, не осоромити рівень медичних знань та навиків, отриманих в Україні. Так вийшло, що вдалось захистити дисертацію у кращих польських науковців з відзнакою. Це вже те, чого досягаєш тільки сам і своєю працею, і це не потребує жодних аргументів у світових наукових базах. Звання PhD автоматично є підтвердженням того, що хоча ти і живеш і працюєш в Україні, але твій рівень кваліфікації не нижчий, ніж прийнятий у всьому світі, і в Європі, зокрема.
Лілія Юріївна вважає, що немає у світі професії, яка б потребувала відповідальності стільки, скільки її потребує медицина, адже ціна лікарської помилки – здоров’я, а подекуди й життя людини. Тому, аби бути лікарем треба багато знань, практики і безперервно вчитися.
Я постійно працюю над собою – вчуся, спілкуюся з колегами, слідкую за світовими новинками у сфері медицини, разом з колегами впроваджуємо нові методи. Беру участь у різноманітних курсах, тренінгах, світових конгресах, бо прагну постійного вдосконалення. У цьому плані в хірургії зупинятися не можна.
"В традиційно чоловічих професіях жінкам, щоб досягнути успіху, треба докласти втричі більше зусиль"
Чому чоловіків-хірургів все ж значно більше, ніж жінок-хірургів?
В традиційно чоловічих професіях жінкам, щоб досягнути успіху, треба докласти втричі більше зусиль. По-перше, досягнути рівня чоловіка, по-друге, бути на рівні з чоловіками, по-третє, стати набагато кращими. Життя хірурги вибудовують навколо професії, яка може внести корективи в особисте у будь-який момент. Це не завжди підходить жінці. Тут потрібна самовіддача, самопожертва. Усі свої хвилювання за пацієнтів ми несемо додому, неможливо зачинити двері кабінету і про все забути до наступного робочого дня. Це специфіка професії.
Пані Лілія вважає, що дуже мало жінок можуть швидко, рішуче, холодно і менш емоційно оцінювати ситуацію і приймати рішення. Це найважливіше у професії хірурга, адже від цього інколи залежить життя пацієнта.
Що найскладніше у Вашій професії?
У хірургії поняття відпочинку і відпустки дуже розмиті. Це все через складність режиму роботи. Мій трудоголізм – мій головний недолік, хоч він і дуже потрібен у моїй професії, але з ним я часто забуваю про себе, про свої внутрішні бажання. Для жінки це неприпустимо. Часто хірурги стають свідками власного життя і розбудовують життя навколо професії. Мені важливо знайти свій власний баланс і зберігати його.
Про особисте життя
Так, хірургам в деякій мірі складніше влаштувати особисте життя, адже потрібно ділити свій дорогоцінний час між роботою та сім’єю. Але це ж не одна така професія, таких багато, інколи у цьому грає роль зовсім не професія. Звісно, кожній з нас хочеться мати того, на кого можна покластися…
На що не вистачає часу?
На художню літературу. Люблю читати. Але, на жаль, хірургічна професія часто забирає таку можливість. Якщо з’являється вільна хвилинка на читання, то пріоритет завжди віддаю медичній літературі, переглядам медичних журналів, досягнень та нових протоколів з конгресів - це необхідна складова професії. Тому сумую за художньою літературою.
Що для Вас означає щастя?
Щастя для мене – це внутрішній стан, тому навіть якщо у людини все у житті ідеально, але внутрішньо вона не хоче бути щасливою, то ніколи такою і не стане. Щастя і задоволення від життя у нас в голові. Я щаслива людина, я оптимістка, але разом з тим і реалістка.
Як сказав Ніцше, якщо Ви хочете високо піднятися, користуйтеся власними ногами. Не дозволяйте нести себе, не сідайте на чужі плечі і голови. І поняття сексизму ні при чому, просто більше працюйте!
Як сказав Ніцше, якщо Ви хочете високо піднятися, користуйтеся власними ногами. Не дозволяйте нести себе, не сідайте на чужі плечі і голови. І поняття сексизму ні при чому, просто більше працюйте!
Лілія Юріївна своїм прикладом надихає рухатися вперед і не зупинятися на досягнутому. Її професійні успіхи ще раз доводять - жінка може оволодіти будь-якою професією - потрібно лише бажання і наполегливість. Бути жінкою завжди означає робити більше, щоб досягти успіху та визнання на одному рівні з чоловіками, але цілком можливо для кожної і це вже доведено реальними прикладами. Принаймні тими історіями, про які писали ми, реалізуючи проєкт "Без сексизму".
Спілкувалася - Людмила Кнапець
Фото надані героїнею матеріалу
